Майдан від першої особи. Мистецтво на барикадах...

  Пік створення плакатів, я вважаю, був на Майдані і зараз – коли війна. Плакат – це ідеологія. В екстремальній ситуації люди одразу показують те, що бачать. Поки напишеш книжку, поки прочитаєш – це довго, а на картинці видно все і зразу.

  Майдан для мене завершився, коли ховали хлопців. Тоді, коли випустили Тимошенко, я зрозуміла, що ми програли. У цей день ховали хлопців, а депутати салютували, що випустили Тимошенко. Це було настільки брудно, настільки лицемірно...

  Коли втік Янукович, я не зраділа – я напружилася: що буде далі? Мені не 20 років,і я розуміла: щось може далі бути – буде звідти інтервенція, він не просто так пішов, він обов'язково ще щось утне. І я вважаю, що цю війну він теж спровокував, це не тільки Путін, у цьому замішаний і Янукович також.

  Те, у що вилився Майдан, було закономірно. Треба було щось робити, воно могло так іще довго тягтися. Людям треба було щось робити. Ну скільки можна було танцювати на Майдані? Все одно хтось би першим узяв гвинтівку і натиснув на гачок. Вже всі були напружені. Всі втомилися. Розходитися не було сенсу. Знаєте, як у театрі – обов'язково має бути кульмінація. У січні вона і сталася. Але такої кривавої ніхто не чекав. 100 смертей... Ця сотня, це... досі переживаєш, і досі не віриться, що це відбувається в Україні.