Книга Дмитро Степовик, Микола Жукалюк Коротка історія перекладів Біблії українською мовою

Дмитро Степовик, Микола Жукалюк
Коротка історія перекладів Біблії українською мовою

2003 рік
112 стр
наклад 5000

Біблія національною мовою – важливий показник культурного рівня всього народу, і тому біблійний переклад виходить за межі суто філологічного явища. Відомі релігійні діячі – пастор і керівник Церкви адвентистів сьомого дня в Україні Микола Жукалюк і доктор богослов’я, філософії та мистецтвознавства, професор Київської духовної академії Дмитро Степовик (обоє – активні учасники організації Українського Біблійного Товариства) зініціювали книжку, яка є першою спробою показати довгий і складний шлях українців до Божого Слова рідною мовою.

Монографія має сім розділів, які аналізують центральні періоди понад тисячолітньої історії перекладу Біблії в Україні. Леґендарний переклад Євангелія перед 863 роком, що його знайшов в Криму св. Кирило, праця святих Кирила та Методія над перекладом Біблії церковнослов’янською мовою, Геннадієва Біблія, Пересопницьке Євангеліє, Острозька Біблія – ці переклади утверджували християнську культуру в Україні та відіграли засадничу роль у становленні староукраїнського письменства.

Новочасним утискам українського – зокрема, Біблійного – слова протистояли перекладачі Пилип Морачевський (переклад чотирьох Євангелій 1860 року, надрукований 1907 року), Пантелеймон Куліш, Іван Пулюй, Іван Нечуй-Левицький (перший повний переклад Біблії, 1903 рік), Іван Огієнко (другий повний переклад Біблії, 1958 рік), Іван Хоменко (третій повний переклад, 1963 рік). Автори намагаються подати не тільки відомості про працю перекладачів, а й зібрати біографічну інформацію про них; не оминули вони увагою і менш значущих перекладів окремих частин Святого Письма.

Після проголошення незалежности в Україні активізувався процес четвертого повного перекладу Біблії, що його готує о. Рафаїл Турконяк за сприяння Українського Біблійного Товариства, заснованого 1991 року, у якнайширшій співпраці з біблеїстами та мовознавцями. Вже повністю підготовано переклад Нового Заповіту.

Книгу написано легкою мовою, фактаж викладено чітко, хоча не обійшлося без казусів: архієпископ Геннадій, який жив у XV сторіччі, став вихованцем Київської братської школи XVII сторіччя (с. 17); для Перемишля польсько-український кордон – це лише умовність, місто й надалі є потужним культурним центром на автохтонних українських землях (19); а Холм чомусь написано за правописом сусідньої держави (54–55). Авторам варто було б розширити розділ про офіційну винищувальну політику царату щодо українських богослужбових книг у XVIII сторіччі, а також прописати ширший европейський контекст. Потребує уточнення теза про більшу чи меншу «сучасність» Огієнкового та Хоменкового українських перекладів, що є головною мотивацією нового перекладу Турконяка. Вкрай необхідні дальші дослідження впливу церковнослов’янської мови на тисячолітній розвиток української культури та використання церковнослов’янської мови у сучасному релігійному мовленні.

Книга виглядає доволі ошатно, а щедрі ілюстрації яскраво представляють мистецтво оформлення давніх українських богослужбових книг.