Книга Весільні пісні (у 2-ох книгах) б/у

Видавництво: наукова думка Упорядники: Іваницький А. І. Жанр: Пiснi, ноти Рік випуску: 1982 872 стр. + 680 стр.

"Весільні пісні" (у двох книгах) із серії "Українська народна творчість" - перше в історії української фольклористики видання, що включає весільні пісні з усієї території України без опису обряду, але здебільшого з мелодіями. Переважна частина їх вводиться в науковий обіг вперше.

Публікація українських весільних пісень має свою історію. Починаючи від 3. Доленги-Ходаковського (1820) і аж до сьогоднішніх днів, їх друкували у багатьох збірниках народної творчості, як правило, окремими розділами, але під різними рубриками, бо не всі публікатори чи упорядники вважали весільні пісні обрядовими. Так, скажімо, В. Залеський, не відносячи їх до обрядових, подав у розділі "Пісні при різних урочистостях" (1833); А. Метлинський (1854) помістив у розділі "Песни житейские" (сюди, крім весільних, за його поділом входили також колискові, пісні про кохання, сімейно-родинні, поминальні); П. Чубинський (1877) вважав весільні пісні обрядовими і на доказ цього в четвертому томі "Трудов", який має назву "Обряды: родины, крестины, свадьба, похороныї", навів 1943 весільні пісні в тканині зведеного опису весілля; Я. Головацький (1878), як і П. Чубинський, відносив весільні пісні до обрядових, однак надрукував серед пісень "При семейных праздниках і увеселениях" (цей розділ включав: "А. Ладканя или свадебньїе песни. В. Плясовне песни или песни к пляске"); у Д. Яворницького весільні й колискові йдуть під рубрикою "Пісні сімейного життя".

Радянська фольклористика відносить весільні пісні до циклу родинно-обрядової народної творчості.
Принципи публікації весільних пісень були різними, їх можна згрупувати так:
1) пісні в описах весілля з певної місцевості (село, повіт або район, губернія або область), з мелодіями або без них (П. Чубинський, Б. Грін-ченко, І. Демченко, В. Верховинець, 1. Колесса, В. Милорадович та ін.);
2) окремі добірки пісень з певної території без опису обряду, з мелодіями або без них, упорядковані за ходом весілля (Жегота Паулі, В. Залеський, Д. Яворницький та ін.);
3) весільні пісні без мелодій з багатьох територій України, згруповані як одне ціле за функціональним принципом по ходу обряду, в зведеному описі (П. Чубинський) або без нього (А. Метлинський);
4) добірки з мелодіями без опису обряду і без зазначення території (М. Лисенко);
5) весільні мелодії або типи весільних мелодій з певних етнографічних регіонів без обрядових орієнтирів і, як правило, без повних текстів (Й. Роздольський і С. Людкевич, Л. Плосайкевич і Я. Сенчик);
6) весільні мелодії з декількох територій без групування, без обрядової вказівки біля зразків і нерідко також без повних текстів (К. Квітка);
7) нечисленні або й зовсім поодинокі зразки (з мелодіями чи без них, з обрядовим паспортом чи без нього), друковані без певної системи (А. Ко-нощенко, Є. Ліньова, 3. Радченко та ін.).

Отже, публікація весільних пісень і до революції, і за радянського часу здійснювалась або за територіальним принципом (переважно), якому був підпорядкований функціональний, або за функціональним (частково), якому підпорядковувався територіальний, або взагалі без яскраво виявленої системи. Спостерігалось таке явище: описи без пісень, піс-ні без описів; тексти без мелодій, мелодії без повних текстів. Окремим виданням весільні пісні з усієї території України, тим більше з мелодіями, не виходили.

Взагалі в ідеалі (якщо підходити до вивчення весілля комплексно) весільні пісні повинні подаватися разом з тим етнографічним матеріалом, з яким вони співіснують і з яким нерозривно" зв'язані,- тобто з описом весілля, тим більше, що весілля кожного етнографічного району, навіть кожного села, має свої локальні особливості, свій пісенний репертуар (і це не тільки в українців, а й у росіян та інших народі). Ось чому весільні пісні - чи в описі весілля, чи без нього - публікувались і публікуються переважно за окремими місцевостями чи етнографічними\ареалами *. Однак зробити опис весілля певної місцевості (села, району) -^досить складна справа, яка вимагає багато часу, знань, уміння, досвіду, спостережливості записувача. Мабуть, тому авторами описів, як правило, є люди, пгдбагато років прожили в тому чи іншому селі, досконало знають обряд.

Детальних описів весілля з піснями - небагато, а описів, де подані з мелодіями, то й зовсім мало, можна сказати, одиниці2. Це підтвердив виданий 1970 р. в серії "Українська народна творчість" том "Весілля" 8, де вперше подано описи весілля з усієї території України за 300 років, починаючи від Боплана (1650) аж до кінця 60-х років нашого століття. Із вміщених там 22 описів тільки 14 - з мелодіями, та й то 10 із них опубліковано вперше. Хоча після четвертого тому "Трудов" Чубинського4 "Весілля" є найбільшим за кількістю пісень і за охопленістю територій виданням, воно тільки частково представило весільно-обрядову пісенність, що пояснюється передусім як обмеженістю наданого йому обсягу, так і відсутністю взагалі описів з мелодіями з багатьох місцевостей України. З цієї причини у "Весіллі" випали такі важливі райони України, як Дніпропетровщина, Херсонщина, Черкащина, Сумщина, Донеччина, Харківщина, Кіровоградщина, Ворошиловградщина, а також Житомирщина, Одещина та деякі інші. Тим часом у названих та суміжних з ними місцевостях зафіксовано весільні пісні з мелодіями без опису обряду, які є неоціненним першоджерелом і для філолога, і для музикознавця, і для етнографа. Цей матеріал, що вперше дає можливість читачеві й досліднику ознайомитись із весільною пісенністю в музичному звучанні із згаданих районів України, разом із зразками, записаними на інших територіях, і складає том "Весільні пісні". Таким чином, попри самостійне значення, том є також своєрідним доповненням до видання "Весілля".
Виходячи зі специфіки українського весільного фольклору (деяких жанрів, наприклад причетів, у ньому немає), а також зважаючи на велику кількість українських весільних пісень порівняно з іншими жанрами фольклору5 і на тісну прив'язаність їх до певних територій, пропонований том "Весільні пісні" видається у двох книгах. Книга перша охоплює центральні й східні області України - Полісся (за винятком Волинського Полісся), Наддніпрянщину, Слобожанщину, Степову Україну, тобто сучасні Київську, Полтавську, Чернігівську, Житомирську, Черкаську, Харківську, Сумську, Дніпропетровську, Запорізьку, Херсонську, Миколаївську, Донецьку, Одеську, Ворошиловградську, Кіровоградську області (сюди ж увійшли пісні, записані від українських переселенців у РРФСР); у другій книзі представлені зразки із Волині, Поділля, Буковини, Прикарпаття, Закарпаття, тобто сучасних Волинської, Вінницької, Хмельницької, Львівської, Ровенської, Тернопільської, Чернівецької, Закарпатської, Івано-Франківської областей. У кожній книзі пісні розташовано по розділах, що умовно показують хід обряду,- від сватання до кінця весілля, перезви. Сирітські весільні пісні, а також пісні, які виконують, коли дівчина виходить заміж за вдівця або _за нелюба, записані на всій території України, винесені в окремі розділи у кінці другої книги, оскільки вони на звичайному весіллі не співаються. Такий поділ дає можливість конкретніше прив'язати ті чи інші зразки до певного етнографічного ареалу, адже багато пісень співається тільки в центральних і південно-східних областях України або тільки в західних областях. Проте при такій систематизації матеріалу розпадається стрункість наукового апарату в примітках і коментарях, бо частина однакових пісень або їх варіантів співається на обох ареалах, по всій Україні. Саме останнє часом унеможливлює розподіл коментарів до одного гнізда варіантів: доводиться штучно розривати не тільки це гніздо споріднених текстів, а й коментарі та вказівки на паралелі до них у примітках (у таких випадках дається перехресне відсилання на номери в обох книгах).

При укладанні "Весільних пісень" виникла значна складність, пов'язана як з добором матеріалу, так і з його систематизацією. Перед упорядниками стояло завдання: подати в томі художньо досконалі зразки переважно з мелодіями з усієї України, без використання того величезного нотно-пісен-ного матеріалу, що ввійшов до видання "Весілля". Ті розрізнені поодинокі зразки, розпорошені по різних збірниках, та декілька десятків мелодій у добірках Квітки, Роздольського й Людкевича, Плосайкевича й Сенчика, справі зарадити не могли. Залишався один шлях - шукати в архівах і залучати сучасні записи.

У процесі систематизації матеріалу треба було подолати своєрідний і складний бар'єр, що криється в самій природі весільної пісні. По-перше, однакові пісні або їх варіанти в різних селах співаються в різні моменти обряду; до того ж одна і та ж пісня може виконуватися на весіллі декілька разів - і також на різних етапах обряду. По-друге, в різних етнографічних районах України тривалість обряду різна (буває один-два дні, а буває тиждень і більше), послідовність окремих етапів обряду в різних місцевостях також неоднакова. Але найбільше перепон виникло при систематизації пісень, біля яких відсутня вказівка на час виконання їх в обряді. Це позбавляло можливості поставити ту чи іншу пісню в якийсь розділ з твердою певністю, що саме тут вона повинна стояти.







Усі пісні в кожній книзі пронумеровано. Якщо мелодія повторюється, то біля номера тексту вказано й номер мелодії із відповідної пісні (наприклад, 822-314; 822 - номер тексту, а мелодія до цього тексту із пісні № 314). Такі дані беруться із твердження записувача чи розшифровщика. Місце запису подається за адміністративним поділом, що існував на час запису.